Сценарії позакласних заходів

Літературно-мовознавчий брейн-ринг

«Світ українського слова»

(сценарій)

На дошці вислів: « Слова росли із грунту, мов жита. Добірним зерном колосилась мова. Вона як хліб. Вона мені свята» Ліна Костенко.  МЕТА : розвивати пізнавальний інтерес учнів, кмітливість, спостережливість, творчі здібності; виховувати, почуття поваги до історичного минулого нашої країни, почуття національної свідомості та нерозривного зв’язку зі своїми предками, естетичні почуття до української пісенної творчості , патріотичні почуття та усвідомлення української приналежності.  Слово вчителя

Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Перш ніж розпочати, давайте з’ясуємо лексичне значення слова «брейн-ринг»: «брейн» – блискуча думка, ідея; «ринг» – майданчик для змагання, арена.

Сьогодні за звання кращих знавців рідного слова позмагаються дві команди: команда учнів 8 класу «Юні філологи» та команда учнів 9 класу «Один в полі не воїн». Оцінювати їх буде журі, яке сьогодні складається з семикласників.  Запрошую для привітання команди учнів 8 класу - «Юні філологи» та учнів 9 класу -«Один в полі не воїн».  1 конкурс - «Візитка» - знайомство команд  2. Другий конкурс - це розминка, що має назву  «Держава та її символи. Мова та все про мову». Вам потрібно правильно і на швидкість дати відповідь одним словом. 1) Країна, а також місцевість, де людина народилася, рідний край.(Батьківщина, Вітчизна) 2)Урочиста пісня, що є символом державної єдності. (Гімн) 3) Палиця з кулястим потовщенням на кінці, що була у козаків символом влади і яку утримує на інавгурації президент України.(Булава) 4) Символічний знак держави,міста чи роду, зображуваний на прапорах, монетках,печатках.(Герб) 5) Умовне позначення якогось предмета або поняття.(Символ) 6) У Київській Русі – збройний загін,що становив постійну військову силу князя і брав участь у управлінні князівством.(Дружина)

1. Державна мова України? (українська)  2. Слова з протилежним значенням. (антоніми)  3. Частина мови про ознаку предмета. (прикметник)  4. Найменша одиниця мови? (звук)  5. Знак у кінці питального речення. (знак питання)  6. Остання частина слова. (закінчення)  7. Перша буква у власній назві. (велика)  8. Наука про звуки мови. (фонетика)  9. Розмальоване яйце. (писанка)  10. Головні члени речення. (підмет і присудок)  11. Частина слова перед коренем. (префікс).  12. Словниковий склад мови. (лексика)  13. Знак у слові В’ячеслав. (апостроф)  14. Символ українців, що оберігає. (оберіг)  15. Займенник з однієї букви. (я)  16. Список літер установленого порядку. (алфавіт)  17. Нема України без верби і … (калини)  18. Розділ науки про правопис. (орфографія)  19. Стиль художньої літератури. (художній)  20. Речення з однією граматичною основою. (просте).  Запитання для команди № 2  1. Народна назва Пасхи. (Великдень)  2. Найбільша одиниця мови. ( текст)  3. У що береться пряма мова? (у лапки)  4. Без якої святині зникає народ? (без мови)  5. Знак у кінці розповідного речення. (крапка)  6. Буква без звука. (м’який знак)  7. Правила спілкування. (етикет)  8. Сьомий відмінок нашої мови. (кличний)  9. Стиль у науці. (науковий)  10. Розмова двох осіб. (діалог)  11. Чим починається діалог? (тире)  12. Частина мови про кількість. (числівник)  13. Опис природи. (пейзаж)  14. Слова з близьким значенням. (синоніми)  15. Слова спільного кореня. (спільнокореневі)  16. Речення з двома і більше граматичними основами. (складне)  17. Зміна букв у корені. (чергування)  18. Другорядні члени речення. (додаток, означення, обставина)  19. Частина мови що діє (дієслово)  20. Документ про середню освіту. (атестат)                                                

Просимо журі виставити бали кожній із команд.

3. Третій конкурс має назву "Підбери синоніми". Доберіть синоніми до поданих слів. Яка команда швидше і більше підбере синонімів, та і переможець. Листочки з відповідями здаються журі. Прикрашати. (Оздоблювати, квітчати, заквітчувати) Гарний. (Хороший, красний, славний, прегарний, прехороший, прекрасний, чудовий, чудесний, чарівний, вродливий, гожий, красивий) Думати. (Гадати, міркувати, роздумувати) Іти. (Ходити, простувати, крокувати, прямувати, чимчикувати, сту-пати, шкандибати) Поважний. (Серйозний, солідний, статечний, важний, величний).

4.Наступний конкурс "Хто більше?". 1.Вам потрібно передати одним словом значення фразеологічних зворотів. І команда. Кури не клюють. (Багато) Ведмідь на вухо наступив. (Глухий) Запахло смаленим. (Небезпечно) Вітер у голові. (Легковажний) Сім п'ятниць на тиждень. (Непостійний) Допекти до живого. (Схвилювати) До розуму довести. (Виростити) 3 відкритим серцем. (Відверто) 3 одного маху. (Миттю) Мов заціпило. (Замовкнути) ІІ команда. На сміх брати. (Кепкувати) Наче муха в окропі. (Метатись) Повним ходом. (Успішно) Скорчитися в три погибелі. (Згорбитися) Слізьми вмиватися. (Плакати) Ставити на карту. (Ризикувати) Втоптати в болото. (Принижувати) Хоч око вийми. (Темно) Шкірити зуби. (Сміятися) Як в'юн. (Верткий).

5.ЗАГАДКИ \для уболівальників\ 1. Яке місто ширяє над головами? /Орел/. 2.З якого крана не набереш води ?/З підйомного/. 3. Яку річку можна зрізати ножем? /Прут/. 4.Яку державу влітку можна носити на голові? /Панама/. 5.Хмара сива все село вкрила. /Туман/. 6. Узимку вранці білим цвітом Сад зацвів, неначе літом. /Іній/. 7.Годуєш - живе, Напоїш - помре. /Вогонь/. 8.Усе життя ходить, а з місця не сходить. /Годинник/. 9.Що не робить ні печалі, ні болю, А наплачешся з нею вволю ? / Цибуля/. 10. У воді росте, та води боїться. /Сіль/

6.Конкурс капітанів  Вчитель: Охарактеризуйте прослухану пісню. Гарна характеристика добавить 10 балів до вашої суми.  Юні філологи: Світлана Весна «Рідний край».  Один у полі не воїн : Наталя Май «На нашій Україні».  7. Конкурс юних поетів.  Скласти вірш за поданими закінченнями рядків:  …………погоду –  …………воду.  …………чотири,  …………відпочили.  …………на п’ять,  …………погулять.  8. Конкурс юних художників.  Командам треба намалювати прислів’я, які подані на картках.  1.Язик до Києва доведе.  2. За двома зайцями поженешся, жодного не спіймаєш. 

9. Конкурс «Ти і думай, і читай, лиш язик  не поламай». Вимов скоромовку: • Бук бундючивсь перед дубом, тряс над дубом бурим чубом. Дуб пригнув до чуба бука - буде букові наука. • Сидів горобець на сосні, -- заснув - і упав уві сні, якби не упав уві сні, сидів би він ще на сосні.

10.Конкурс «Життєвий шлях Т.Шевченка» Провіснику волі, великий титане! Справдилися думи пророчі твої! Приймай же данину любові і шани Од вольних нащадків нової сім’ї. 1. Що в перекладі з грецької означає ім*я Тарас? (НЕСПОКІЙНИЙ). 2. Чому ім*я Катерина було подвійно дороге поетові? ( МАТИ І СЕСТРА). 3. Як було звати батька Тараса? (ГРИГОРІЙ). 4. Скільки дітей було в сім*ї Шевченка? (ШЕСТЕРО). 5. Де похований поет? (НА ЧЕРНЕЧІЙ ГОРІ У КАНЕВІ). 6. Яка річка протікає біля могили поета? (ДНІПРО). 7. Яка найвідоміша збірка його творів? («КОБЗАР») 8. Який найвідоміший вірш Шевченка? («ЗАПОВІТ»)

«НАЗВИ ІМ’Я» 1. Село, в якому малий Тарасик провів дитячі роки. (КИРИЛІВКА). 2. Діда, від якого Тарас багато почув про гайдамаків. (ІВАН). 3. Майстра живописних справ, у якого Тарас учився малювати. (ШИРЯЄВ). 4. Сестри, яка була сліпою. (МАРІЯ). 5.  Дяка, в якого хлопець був учнем-наймитом. (ПЕТРО БОГОРСЬКИЙ). 6. Художника-земляка, який брав участь у викупі талановитого кріпака. (СОШЕНКО). 7. Професора Академії мистецтв, який відіграв велику роль у визволенні юнака з неволі. (КАРЛ БРЮЛЛОВ). 8.Автора оповідання «Тарасові шляхи» (ОКСАНА ІВАНЕНКО). 9. Твір Шевченка, який має однакову назву з твором О. С. Пушкіна. («ПРОРОК»). 10. Видатного російського актора, друга поета. (ІВАН ЩЕПКІН). 11. Автора повісті «Дитинство Тараса». (СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО). 12. Пана, в якого Шевченко служив козачком. (ЕНГЕЛЬГАРДТ). 13. Кобзаря, якому Тарас Григорович надіслав збірку «Кобзар» з творчим надписом. (ОСТАП ВЕРЕСАЙ). 14. Дівчини, подруги дитячих літ Тараса. (ОКСАНА КОВАЛЕНКО). 15. Так званої «хрещеної літературної» доньки поета. (МАРКО ВОВЧОК).

                                        Підведення підсумків гри, нагородження переможців.  Заключне слово вчителя:  Вчімося, друзі, слово любити,  Слово до слова – й думка сповита  Люди без думки – птиці безкрилі,  З думкою люди мудрі й щасливі.  Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,  Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,  Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –  Мелодійні, дзвінкі, українські слова.  Говоріть про любов і про віру у щастя,  Уникайте мовчання, нудьги і ниття,  Говоріть, хай в розмові слова веселяться,  Говоріть і продовжуйте мові життя!

 «Мова – це зоряночка золота…»

(сценарій відкритого

виховного заходу до Міжнародного дня рідної мови)

Мета. Формувати розуміння того, що українська мова - наш національний скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про красу й  багатство української мови; виховувати любов до рідного слова, рідного краю, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, плакати, портрет Т. Г. Шевченка.

Тільки рідним словом проговориш до серця…

І.Верхрадський 

 Учитель Сьогодні у нас особливий урок, бо ж говоритимемо про найдорожче, найсвятіше, те, що всотали в себе ще з молоком матері, те, що увібрали в серце разом з бабусиною казкою, те, що понесемо у своє життя, допоки й віку нашого земного, а потім – і небесного.  А понесемо мову – «золоту зоряночку» нашої душі й долі. Саме ці слова із вірша Ярослави Бабич і є темою нашого уроку. Епіграфом  послугує вислів Івана Верхратського: «Тільки рідним словом проговориш до серця…»

    Та перш ніж почати, так годилося здавна, маємо отримати благословення.

Учень               Коли розпочинаємо щось гоже,

Говоримо: «Допоможи нам, Боже!»

Щоб шлях пройти з колиски до могили,

Пошли нам, Господи, здоров’я й сили.

Щоб те здійснить, на що зродила неня,

Пошли нам, Господи, благословення.

Нехай Господь відкриє нам добру скарбницю свою, нехай небо дає дощ землі в потрібний час, і щоб благословенні були всі справи рук наших.

 Учень       Кожному у дар Божий дана мова. Усі живі створіння на Землі спілкуються між собою: одні - мовою жестів, інші - мовою звуків.
                    На білому світі,

На чорній землі

Є мова у квітів,

Є мова в зорі.

Є мова у бджілки,

В метелика й клена,

В бузкової гілки,

В любистка зеленого.

Є мова в калини,

В дрімучого лісу,

У річки й стежини,

В осіннього листу.

Та тільки тому,

Хто цурається рідної мови,

Не промовлять вони ані слова. (Анатолій Каменчук)

Учитель    І лише нам, людям, найдосконалішим із мешканців Землі, було даровано можливість спілкуватися за допомогою мови. Саме завдяки їй ми можемо порозумітися, висловити почуття.

Розмова

Учень                                                       Дощик невеликий

Розмовляв з травою.

Розмовляв з травою –

Донькою весни:

- Люди кажуть «мова».

Що воно за слово?

Ти ж мені, муравочко,

Поясни.

Учениця                                               - Мова – це травичка,

Мова – синя річка,

Мова – це Зоряночка

Золота.

Як її плекатимеш –

Лиха не питатимеш,

Бо без мови рідної

Пташка не літа.

А як забуватимеш

І не шануватимеш –

Будете із мовою

Вороги.

Хату забуваючись,

Матінки цураючись,

Усихають річеньки

                                             Береги.                           (Ярослава Бабич)

Учитель      Маємо безцінний дар: одну з наймилозвучніших, найбагатших і найкрасивіших мов світу,  щедро напоєну  теплими сонячними променями, срібними жайворонковими переливами  та солов’їними трелями, калиновим голосом сопілки. Мову -   зігріту душею, оспівану й озвучену серцем.

Учениця   Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна,  прекрасна й барвиста, неначе веселка, гомінлива й дзвінкотюча, немов весняний струмочок.

Ніжна, мила, світанкова

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, власна,

Мудра, сонячна, прекрасна,

Солов’їна, барвінкова

Українська рідна мова! (Антоніна Каніщенко)

Учень Саме тому, щорічно, 21-го лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови.       Історія свята, на жаль,  дуже трагічна. Тому святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти.

   21 лютого 1952 року в Бангладеш влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеш став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні. Свято  стало традиційним.

Учитель     Це один із тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною великого, гордого, нескореного  народу, посіяти у своєму серці хоча б одну зернину любові до рідної мови. Це свято об’єднує українців у одну велику дружну сім’ю. Тож звертаємося до вас сьогодні  мовою землі вашої,  мовою матері вашої,  народу  українського мовою.    

Я - українка

Я родом із величної землі,

   Чиє імення вимовляю дзвінко,

Моя Вкраїно, ти весь час в мені,

Бо я твоя дочка, я – українка.

Зазнала ти немало у віках,

Не раз топтали твою мову й пісню,

Я  не зречусь квітучого вінка,

В якому майорить душа вкраїнська.

Тобі вклоняюсь, матінко моя,

За те, що ти мене благословила,

Найкраща в світі батьківська земля,

Вона мені подарувала крила.  ( Наталія Боднарчук)

Пісня про Україну

Учитель     А ми з вами сьогодні, 21 лютого,  у  Міжнародний день рідної мови  на білому рушникові історії золотими нитками вишиємо найкращі слова любові до рідної мови.

Учениця                                         Чому люблю я українську мову

Чому люблю я українське слово,

 Співучіше за пісню солов’я?

Чому люблю я українську мову?

Люблю тому, що мова ця – моя!

Де є іще такі слова привіту,

Такі красиві, сонячні пісні?

Вкраїнська серед мов усього світу

Здається найбагатшою мені.

І зайвих слів для вислову не треба –

Є речення короткі  і ясні.

Вона подібна зорепаду з неба,

Польоту птаха у височині.

…Уста виводять ніжну колискову,

А за віконцем зіронька сія…

  Чому люблю я українську мову?

Люблю тому, що мова ця - моя!  (Наталія Жовнір)

Учитель    Прислухайтеся: з ранку й до вечора навколо вас звучить мова. Удома тебе лагідно будить мама чи тато, щось лепече малесенька сестричка чи братик,  у школі про щось розповідають друзі,  і ти сам у відповідь промовляєш рідною мовою слова. Ти так звик до цього, що майже не помічаєш звучання мови й  чуєш її лише тоді, коли вона звернена до тебе безпосередньо. А це ж так природно – розмовляти рідною мовою. Це те ж саме, що й дихати.

      Як же люди навчилися говорити? Ось як про це розповідає легенда «Як ростуть слова?»

Ведуча  (говорить на фоні співу пташок та шуму води)

      Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а тисячі років. На щедрих плодючих землях, оточених горами, жило плем’я німів. Вони вирощували виноград, персики, апельсини, усіляку городину й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова – лише шум водограю й щебетання пташок звучали там. Німи не вміли говорити, вони тільки ворушили губами й читали слова по вустах. Може, то було й непогано, бо ж не знали ні сварок, ні лайки, а тому й приятелювали і старий, і малий.

Ведучий  

     Одна лише дівчинка Мова жила сама за високим кам’яним парканом. Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, бо ж розумілася на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Прийшов до неї зі своїм горем і молодий юнак, але, на жаль,він теж не вмів говорити, а тільки ворушив губами.

(Виходить дівчинка  Мова в гарному вбранні  та яскравому вінку. Ходить, збирає до кошика квіти і трави наспівуючи пісню «Ой у лузі червона калина». Раптом з’являється хлопець. Ворушить губами, розповідає, допомагає собі руками).

Мова 

-  Зачекай! Зачекай! Ти так схвильовано мені розповідаєш свою історію, що я не можу тебе зрозуміти. У мене є маленька таємниця. Ходімо зі мною.

(Дівчинка Мова приводить гостя до свого квітника.)

-          Зірви ось цю квіточку і ось цю. Ці квіти уміють розмовляти і поки ти знаходишся у моєму королівстві, також можеш говорити.

Хлопчик

-  Ой, і справді. Шановна паняночко,  сусідська дівчинка Марійка, яка мені дуже подобається, сліпа від народження. Вона  хоче померти, бо почувається дуже самотньою. Люди і я  нічим не можемо їй зарадити, адже  вона не бачить слів утіхи…

Мова   (задумливо)

- Не зумію я повернути Марійці зір, та як дати надію до життя  я знаю. Візьми з собою цей чудовий букет (збирає букет квітів), це - слова. Я тобі зібрала найкращі. Віднеси його Марійці, хай вона почує тебе, хай радість прийде в її засмучену душу.

Хлопчик

- Дякую тобі,  дівчинко Мово! Це найкращий подарунок для  неї і для мене!

(Хлопець бере букет, несе дівчині, віддає. Дівчина притискає букет до себе, посміхається).

-          Ти… красива…Ти…потрібна…мені…Живи… Благаю

Ведуча 

    А наступного дня всі німи юрмилися біля Мовиного подвір’я. Вони прийшли по слова.(Кілька німів обступають Мову, простягають до неї руки, ворушать губами).

Мова

  - Добре, добре. Я навчу вас вирощувати слова. Ось бачите (показує кошик)тут повно корінчиків.  Кожне слово, наче квітка, має корінь, а з нього виростають листочки - суфікси, пагінці – префікси і пуп’янки – закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів. Бережіть свої квітники, виполюйте бур’яни і вирощуйте найкращі слова.

Ведучий

      По корінчику розібрали німи щедрий подарунок Мови, обсадили всю землю дивоквітами і передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть слова.

Українська мова

Золоте курчатко

В золотій торбинці

Принесло сьогодні

Літери дитинці.

А дитина з літер

Збудувала слово.

І звучить, як пісня,

                                                                               Українська мова. ( Г. Чубач)

Пісня про  мову

Учень

 Я чую мови рідної ходу,

Я їй назустріч радісно іду,

Вітаю і запрошую до нас

У кожне серце, хату, школу, клас.

Стань, мово, України половинкою,

 В твоїм разку я стану намистинкою.

У нашій душі скарбниця любові до мови, а кожен мій вірш стає у ній перлиною. Поповнюю безцінний скарб щодня і мрію, як у вулик моєї мови люди, неначе бджілки, зносять нектар – слова… (Анна Степаненко)

Учениця

Я – сонце…

Сонце світить на добрих і злих.

Я – лелека…

Де лелека водиться, там щастя родиться.

Я – слово…

Слово до слова – зложиться мова.

Я калина …

Без верби й калини нема України. (Анна Степаненко)

Учень

    Державна мова України

Як стяг, як герб – вона свята!

Вона вміщає небо синє,

Поля, луги, гаї, жита.

Вміщає райдуг перевесла,

Спів солов’я, калини цвіт.

Приречена, -  вона воскресла

З ганьби і попелу століть.

Співуча рідна наша мова –

Це ж нею говорив Тарас!

В ній таїна одвічна слова

Дійшла нерушною до нас.

Учениця                                     Від Котляревського до Лесі,

Від давнини й до наших днів

Дзвенить ця мова  в піднебессі –

Землі моєї плач і спів!

Державна українська мова,

Мов чиста течія ріки,

У незбагненнім сріблі слова

Живе і житиме віки. (Дар’я Горлиця)

Учень

Несе лелека в дзьобі сонце-немовлятко –

день починає…

А на гілочках калини у кожній гілочці-ґроні,

у кожній ягідці – слово достигає…

Посаджу я гілочки вербові

на пустирищі коло двору –

Хай Шевченкова Україна виростає. (Анна Степаненко)

Учитель   «Тарас Шевченко з п’ятнадцяти років опинився в російськомовному середовищі: пан Енгельгардт, Петербург, солдатчина в Оренбурзьких степах, знову Петербург («в неволі виріс між чужими»). До речі, у дорослому віці Тарас Шевченко прожив в Україні всього тільки  три роки. Але геніальним він став саме тому, що творив рідною мовою свого народу»  (І. П. Ющук).

          «Борис Грінченко виховувався в сім’ї, де розмовляли тільки російською мовою (мати – росіянка, батько – російський офіцер), але зміг розкрити своє обдарування й зробити неоціненний внесок в розвиток української культури саме тому, що повернувся до рідної мови свого народу (згадаймо його чотиритомний Словник української мови)» (І. П. Ющук).

        «У російськомовному середовищі починали своє життя й  такі відомі українські письменники, як Олександр Олесь, Борис Антоненко-Давидович, Володимир Сосюра. Та й хіба тільки вони? Але перебороли чужу, накинуту українцям мову й стали видатними діячами української культури» (І. П. Ющук).

Учениця  Мова – це душа мільйонів українців, загартована історією й відточена творчістю найталановитіших письменників. Нею промовляє дух нашої свободи. Відомий котелевський краєзнавець Василь Кирилович Костюк писав: «Мова –душа народу. Доки вона жива, доти ми сильні й поважають нас у світі. Протягом століть зазнавала вона всіляких утисків. Але ніхто не міг здолати української мови…»

Життєдайне душі джерело

Мово-мовонько, серця словонько,                                       

            життєдайне  душі джерело.

Не зломити  срібну підковоньку

              тим, хто дбав, щоб тебе не було.

Тим,  хто ганьбив тебе  і нівечив,

               і топтав,  і морозив цвіт.

Але вперто до сонця   крилонька

               піднімав український   рід.

Мово-мовонько,  серця словонько,            

                  оберіг від зла і біди.

Ангел Неба у час негодоньки,

                 мов ковток  живої води. (Валентина Товма)

Учитель  Відомий котелевський поет, краєзнавець Василь Кирилович  Костюк писав: «Котельва, хоч і вважалася глибинкою, а все ж зберегти материнське слово тут було непросто. Адже вона була на  краєчку Слобідської України, де надто було відчутним засилля російської мови.

       Усе ж, як писав земський лікар І.Р.Троцький у 1884 році, котелевці досить чітко трималися своєї мови, повір’їв, звичаїв.  У слободі можна було зустріти твори Т.Г.Шевченка, Пантелеймона Куліша. Тут жило чимало чудових оповідачів- казкарів.

        Ще й на початку ХХ ст. мова котелевців була барвиста, багата. Наші предки ніяк не могли засвоїти чужої, російської». І це, без сумніву, тому,  що мова є душею нації, її генетичним кодом. Вона єднає минуле й сучасне, вона є гарантом майбутнього.

Мово, мовонько, дай напитися

             із пелюстки  слова  твого.

З серця в серденько перелитися

            і навік  полюбити   його.

Дай повірити  в сили власнії,

             перші рими   і перші    рядки.

І у віршеві  відродитися

         словом образним, сильним, дзвінким.

Не дай згинути в бездуховності

           й розгубити   душі  вогонь.

Мово, мовонько, дай напитися

            з України рідних  долонь.  (Валентина Товма)

Учениця  Рідною мовою говорить серце й  душа української землі. Не з примусу, а лише за покликом власного сумління та гідності плекаймо в душі любов до рідної мови.

Торкніться сонячного слова

На струнах серця і душі.

І старанно вивчайте мову,

І трепетно любіте мову,

І все життя шануйте мову,

Мов рідну матір бережіть!

Торкніться сонячного слова,

Яке у серці я несу.

І, мов дитя, плекайте мову.

Не дай Вам Бог, не зрадьте мову.

З пером в руці прославте мови

Незламну силу і красу! (Валентина Товма)

Учень         Матусин заповіт

                    Раз казала мені мати:

                   «Можеш мов багато знати,

                    Кожну мову шанувати,

                   Та одну із мов усіх

                    Щоб у серці ти зберіг».

                   В серці ніжну і погідну

                   Збережу я мову рідну! (М. Хоросницька)

Учень                                                 …Батько мені каже:

- З книжкою дружи,

Рідну мову, синку,

Завжди бережи.

Мову ту, що люди

Рідною зовуть,

Ти ніде й ніколи,

Синку, не забудь.

Рідне слово-пісню

Ніжним серцем чуй,

Як Вітчизну й матір,

Їх люби й шануй. (Віра Верба)

Учитель   А ми з вами сьогодні присягаємося Пречистій Діві Мові серцем і душею.

Учениця                   Присягаюся, мово, тобі, як небу

                                   Присягає на вірність  птах… ( Ганна Світлична )

Учень                        Присягаюся словом своїм найпершим,

                                    Що дароване матір’ю на уста…  (Ганна Світлична )

Учениця    Присягаємося любити, шанувати, берегти, леліяти рідну українську мову.

Учитель   Людині Богом визначено місце народження, країна, небо. А ще -  мова, «золота зоряночка» нашої душі й долі, яку понесемо в  життя,  допоки й віку нашого земного, а потім  - і небесного.

Дорожи українською мовою,

                                                    Рідна мова - основа життя.

Хіба мати бува примусовою?

                 Непутящим бува дитя! (Дмитро Білоус)

    Тож любіть мову свою, українську, як рідну матір. Прислухайтеся до слів заповіту відомої котелевської поетеси Людмили Іванівни Ларіонової (Дар’ї Горлиці):

Учениця                                 Любіть рідну мову

Вивчайте, люди, рідну мову,

Дітей, онуків  нею вчіть.

Її, як пісню колискову,

Як матір в серці бережіть.

Любіть цю мову, як кохану,

В похмурі і щасливі дні.

Любіть її, як Богом дану

Лиш українцям на Землі.

За милозвучність барвінкову,

За присмак сміху й полину

Плекайте, люди, рідну мову,

Любіть, як сонце, як весну.

Як хліб, як Землю, як Свободу

Любіть, як горду нашу Суть.

Безсмертя й велич свого роду

Нащадки в мові збережуть.

Моліться ж мовою своєю,

Хай біль і радість в тих словах

До Бога линуть над Землею

І освятять стражденний шлях.

Встає зоря в імлі ранкова,

Над Україною встає…

Любіть же, люди, свою мову,

Нас світ по мові пізнає.  (Людмила Ларіонова)

Пісня про мову

 

 

 Витівки Помилки

(мовознавча вистава)

Жив собі на світі суворий Алфавіт, і була в нього дружина – Весела Абетка та 33 діток-букв. Алфавіт не дозволяв дітям рухатися, ламати порядок.

Одного разу, коли Алфавіт пішов на прогулянку, букви почали гратися в довгу лозу. Переплуталося все. М’який знак та Я, яким набридло бути останніми, стали попереду всіх. У з А взялися за руки й почали голосно кричати. Почув той крик Алфавіт і розсердився. На крик прибігла сусідка Граматика. Вона дозволила буквам мандрувати.

І ось Алфавітові діти прийшли до нас у школу…

З піснею виходять букви, тримаючись за руки.

Букви дружні ми сестрички,

Хоч і маєм різні звички.

Нас тридцять три,

Нас тридцять три.

Гарні, рівні, не криві,

Ми усі – від А до Я-

Алфавітова сім’я.

Виходить ображений М’який Знак.

М’який Знак . А я? А я не звук, а тільки знак, так?

Букви не звертають на нього уваги.

Букви співають:

Ми веселі і меткі!

Ми – глухі!

А ми-дзвінкі!

Позначаєм різні звуки,

А як візьмемось за руки,

Починаються дива:

Зразу родяться слова.

М’який Знак

Отак весь час терплю образу:

Мене не названо ні разу.

Витирає хусточкою очі. Вибігає Помилка, звертається до глядачів.

Помилка

Я- Помилка лукава

І погана в мене слава.

Букви плутаю, бува,

Перекручую слова!

 

М’який Знак(схлипуючи)

Ображають, мов ледащо,

Мов не здатного ні на що!

Голосно плаче.

Помилка

А, здрастуй, любий М’який Знак!

Ти надто добрий, ти - дивак.

Якщо гарненько розібраться

Ти серед букв – велика цяця.

М’який Знак (пишається)

Усі м’які переді мною!

Мені б і бути головою.

Але невдячні букви ці

Мене тримають десь…в кінці.

Помилка(під’ юджує)

А ти з образи та від злості

Кинь їх! Ходім до мене в гості!

М’який Знак

Ой Помилко, яка ти мила,

Мою досаду зрозуміла!

Від справедливих твоїх слів

У мене втричі виріс гнів!

Помилка(солодко)

Молодець! То як же?..

М’який Знак

Гаразд, алфавіт залишаю,

До тебе в гості вирушаю!

Буква К (сплескує руками)

Ой, що ж з нами, добрі люди,

Без М’якого Знака буде?

Скільки це почнеться в нас

Неприємностей, образ?

Помилка потягла М’який Знак, букви біжать за ними. Виходить робітник у комбінезоні.

Робітник

Через помилку у слові

Сміх і горе на будові:

Замовляли гравій, гальку,

Привезли у клітці…галку!

Показує 2 картинки .Входить буфетниця.

Буфетниця

Для буфету мені вчора

Дуже був потрібний рис.

Хтось допустив помилку в слові,

І привезли у клітці рись.

Показує 2 картинки, виходить. З’являються 2 дівчинки.

1 дівчинка

В зоопарку ми гуляли,

Різних звірів розглядали.

2 дівчинка

В загорожі, у кутку,

Лань побачили струнку…

1 дівчинка

Що ж ти в зошит написала?

2 дівчинка показує:

Лан я хлібом годувала.

1 дівчинка

Без м’якого знака, глянь,

Вийшло поле, а не лань!

Лан родючий повсякчас

Хлібом сам годує нас!

Вибігають, заходить Помилка.

Помилка

Я- Помилка лукава

І погана в мене слава.

Украду ще букву І

Буде весело мені.

 

Заходить буква І.

Здрастуй, букво І!

Буква І

Здрастуй, Помилко!

Помилка

Букво І, тоненька, мила,

Ти б у мене погостила!

Хай сестричка И, де треба,

Почергує замість тебе…

Обіймає ,веде за собою, примовляючи:

Поведу тебе до хатки…

(Тихо набік... )

Там на вікнах чорні грати…

Знов лагідно...

М’який Знак та ти, та я…

Злісно набік...

Жде обох тюрма моя!..

Вибігають букви.

Буква А

Ой, що в нас, добрі люди,

Без І з крапочкою буде?

Буде, буде щогодини

І досади й плутанини!

Буква Б

От уже й починається!

Буква В

Мама гроші залишала

«На квітки»,- Славку писала,

Щоб з букетом до Марини

Їм  іти на іменини.

Зникла буква І з рядка,

Спантеличила Славка!

Він скучав уже давно

Та й купив квитки в кіно.

Показує картинки.

 Буква Г

Ой, і буде ж йому!

З’являється двірник, замітає. Убігає хлопчик, подає записку..

Хлопчик

Ось веліли передати записку двірнику!

Буква Д

Двірник читає Никодим:

Двірник

Прибийте номера на дим!

Буква Д

Незрозуміло Никодиму:

Двірник

Як це… прибити щось…до диму?

Чухає потилицю.

Буква Д

Так це ж дім!

Буква Е

Ой, який переполох,

Як в сім’ї бракує двох!

Буква Є

Бо чи звук ти, а чи знак,

Дорогий в родині всяк!

Буква А

Друзі – букви, всі в колону!

А команду я веду.

Визволяти із полону

Треба братика й сестру!

Букви шикуються, ідуть маршем.

Букви

Всі в ряди, всі в ряди!

Друзів визволим з біди!

Буква А приводить Помилку

Чуєш, Помилко лукава?

Жде тебе сама неслава.

Буква Ж

Впали Помилчині грати!

Приводить М’ який Знак.

Впізнаєте, друзі, брата?

Букви оточують його.

Буква З

Ти чого утік від нас?

Буква К

Ти яких зазнав образ?

Приводять букву І, оточують її.

Буква Л

Ой тонесенька сестричко,

Буква М

Як змарніло твоє личко!

М’який Знак(засоромлено)

За помилку я стидаюсь,

Перед вами пробачаюсь,

Що за місце ображався,

Дуже м’якістю пишався.

Буква Н

У нас почесні всі місця,

Чи з початку, чи з кінця.

Буква О

Бо чи звук ти, а чи знак,-

Дорогий в родині всяк!

Букви шикуються в алфавітному порядку, співають.

Став алфавіт в дружний ряд.

На письмі і мир, і лад.

Все напишемо гаразд,

Помилкам – не місце в нас!

Букви по черзі:

Веселе місто Алфавіт.

В нім кожне слово - цілий світ.

В нім кожна літера – жива.

Із них складаються слова.

Ви розпізнати їх зуміли?

Запам’ятали? Зрозуміли?

Тоді до зустрічі в книжках,

У букварях і читанках.

Бажає вам щасливих літ

Всі

Веселе місто Алфавіт!

 

Урок - гра з української літератури в 7 класі

"Що? Де? Коли?"

Мета: узагальнити і закріпити вивчений матеріал, удосконалювати навички правильно оформлювати усні висловлювання, розвивати логічне й творче мислення учнів, удосконалювати навички учнів аналізувати прозові твори, усвідомити ідею творів, виховувати в учнів доброту, уміння співчувати та співпереживати, вдячність письменникам за його чудові твори.

Тип уроку: урок-гра.

Оформлення класу:

• 1. Посередині стіл із дзиґою.

• 2. 12 конвертів із завданнями.

• 3. Плакат: "Геній - це 1% натхнення і 99% поту" (Едісон).

Хід заходу

Ведучий - учитель:

-Юні друзі, сьогодні у нас незвичайний урок, урок - гра "Що? Де? Коли?". Цей урок виявить найрозумніших, ерудованих учнів, тих, хто дружить з літературою.

Представлення команд.

Команда знавців займає місця навколо столу.

Починаємо І раунд ( обертається дзиґа - стрілка вказує на сектор)

 

Сектор  1

Майбутня письменниця була обдарованою дівчиною. Вона прекрасно вишивала, грала на фортепіано, писала в 9 років. Через хворобу не могла відвідувати школу, тому навчалась удома. Мала великі здібності до мов. Вивчила грецьку, німецьку, французьку, польську, англійську. У 19 років написала підручник зі стародавньої історії для своїх молодших братів і сестер. Хто ця письменниця та як називається її перший вірш? (Леся Українка " Надія")

Сектор 2

Ще за життя його вважали найталановитішим письменником у всій Україні, а, може, і Європі. Він був митцем-титаном. Увесь його доробок, як вважають літературознавці, навряд чи вмістився в ста томах. Назвати ім’я  письменника.

Сектор 3

"Чорна скринька"

Протягом багатьох століть Україна потерпала від різних  ворогів. Одного разу, вибиваючи напад ворогів, герой потрапляє в полон.

Дівчина, прагнучи визволити свого коханого, пропонує герою річ, яка давала вільний вихід із ворожого табору. Ця річ у чорній скрині. Назвати річ і вказати назву твору.

Сектор 4

Напередодні великого зимового свята юний герой опинився в лісі, почалася заметіль. Хлопчик заблукав і був наляканий вовками. Хто цей хлопчик? Назвати твір і письменника.

Музична пауза. (Українська народна пісня у виконанні учнів або грамзапис)

5 сектор

"Синові моєму зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою: з нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені або нічого не значитиме, або нічого не поможе". Про якого письменника йдеться? ( Т.Г. Шевченка)

6 сектор

"Чорна скринька"

Хлопчик був справжній розбишака: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму закадишному другові; там перекинув діжку з дощовою водою..."

За ці витівки йшли жалітися до батька хлопця, а батько жорстоко бив його ременем. Юний герой ніколи не просив пробачення і стійко переносив усі бійки. А за те, що хлопець говорив завжди правду, батько давав йому те, що лежить у чорній скриньці.

Що ж лежить у скриньці? ( Дві копійки. "Федько-халамидник")

7 сектор

Це оповідання, в якому автор неправильно тлумачить якесь явище, предмет чи події. Обов'язковою ознакою характеристики героїв є смішні риси вдачі. Як називається цей жанр? Навести приклад. (Гумореска. "Як ми колись учились")

8 сектор

Герої оповідання хлопці - однокласники були винахідниками і мрійниками. Одного разу підслухали розмову між сільським рибалкою і колгоспним шофером, які планували поїхати до Києва разом із школярами (діти їхати на екскурсію) і привезти щось для небезпечної справи. Щоб розкрити намір рибалки і шофера, юні герої без дозволу вчительки відважились їхати в кузові під стільцями на вантажній машині. Хто ці герої? (Це герої оп. Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки" Ванько та Ява)

9 сектор

"Чорна скринька"

Події відбувалися в кінці 19 століття. Держава не піклувалася про освіту бідних дітей, тому школа була стара, занедбана. Та все ж деякі батьки віддавали своїх дітей до школи. Привів батько і юного героя. Чим пригостили учні новачка, коли він перший раз прийшов до школи? Що лежить у "чорній скриньці"? ("Грицева шкільна наука". Хлопчика пригостили крейдою)

10 сектор

Це невеликий частіше віршований твір, у якому під персонажами, якими є звірі, птахи, рослини, заховані люди, їх вчинки. У цих творах висміються людські вади, суспільні недоліки.

Як називається такий твір. Назвати письменників, які працювали в такому жанрі, навести приклади. (Це байка. Байки складали Л. Глібов, Є. Гребінка, Г. Сковорода " Щука" Л. Глібова)

11 сектор

Цей невеликий за обсягом твір уперше в українській літературі закликав народ до боротьби за волю і незалежність України. Український композитор поклав цей твір на музику. Виконується цей твір стоячи. Перекладений на багато мов світу.

Який це твір, і хто написав до нього музику? (" Заповіт" Т. Шевченка. Музику написав український композитор Гордій Гладкий)

12 сектор

Юні герої мріяли зробити якесь відкриття. Відпочиваючи влітку, дізналися, що в озері хтось живе і ночами виє і зітхає. Хлопці вирішили якщо не зловити, то хоч би сфотографувати, щоб здати фотографію в Академію наук.

І ось одного разу, коли все навколо вкрилось темрявою, хлопці побачили, що водою пливло щось надзвичайне, неймовірне і дуже доісторичне ... .

На поверхні видніла лише голова, але що та була за голова! Ось потвора повернулась до нас, і блимнули червонясто два великих ока. Між ними стирчав хижий ріг. З напіврозкритої пащі виглядали гострінні біла зуби.

(Це Митько і Сергій з оп. "Химера лісового озера" вловили велосипедиста, який хотів їх налякати)

Учитель.

-Кращий гравець нагороджується грамотою із зображенням символу мудрості  - Сови.

Музична пауза (номер художньої самодіяльності)

Учитель

-Дякую за гру. До нових зустрічей.

 

 

 

Сценарій свята « Шевченко - наш. Він для усіх століть…»

Мета : показати значимість постаті Кобзаря для всього людства; розвивати творчі здібності учнів,поглибити знання з краєзнавства; виховувати повагу і шану до велета України – Т. Г. Шевченка Святково прикрашена зала: у центрі портрет Т. Г. Шевченка,обрамлений вишитим рушником, віночок з різнокольоровими стрічками, виставка «Кобзарів» різних років видання, учнівські літературні газети та ілюстрації до творів, книги письменників про Великого Кобзаря, проектор, презентація «Життєва дорога Тараса Шевченка». Епіграф :                                                                                Кобзарю!                                                                               Знов до тебе я приходжу,                                                                                бо ти для мене совість і закон.                                                                                                  Л. Костенко Вступне слово вчителя.  Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас,  і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об’єднав найкращі сили й обрав його співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум’яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну. Ведучий Шевченко - наш. Він для усіх століть, Він - як Пророк  для України . Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть, І з цим вогнем виходьте із руїни. Ведуча І стане вам певніше на душі, Засвітиться вона свічею в храмі. Його слова - освячені ножі, Вони болять народові, як рани. Ведучий Шевченків біль. Він протинає нас. І гнівом вибухає в кожнім слові. І крізь віки іде сумний Тарас Предтечею в терновому вінкові.   Ведуча Шевченко починається не з горя, Шевченко - уявіть собі! – не з горя, Шевченко – уявіть собі – з любові Правдиво, як із березня весна. Ведучий Життя його – пекельник не позаздрить - Таїть в собі для світу таємницю. Як з березня у березень дорога, З весни у весну незворотний шлях. Ведуча. Так, саме навесні прийшов у світ цей геній людства, « щоб всіх од сну нас розбудить» . Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних : батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати. Ведучий. Тарас був четвертою дитиною в сім’ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем. Хлопчику було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса , його братів і сестер стало нестерпним. Шевченко потрапив до сільської школи , де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Він наймитував у дяка й одночасно вчився. Гірким було те навчання, гірким було його дитинство. Учень 1 У Моринській  землі лежить проста кріпачка, Що їй вклоняється і наш суворий час. Приходять всі. Та хто ще так заплаче, Як плакав тут колись малий Тарас? Учень 2 Світило сонце, та світило іншим, Світило сонце - сироту пекло. І западало зерном гнівних віршів В дитяче серце страдницьке село. Учень 3 Чи не відтоді сліз було замало? Померла мати. З-за високих хмар, Здавалося , лице її зринало, Як із Тараса виростав маляр.   Ведуча. Мандруючи Тарасовими шляхами, зупинимося в холодних казематах Петропавлівської фортеці, де утримували Шевченка до остаточного винесення вироку. За вікном - хоча примарна , але воля. На душі - пекучий біль і світлий сум, а в серці – віра у власну непохитність. Ведучий. Десять довгих років життя поета забрала солдатчина , обшуки, знущання. А найголовніше – заборона писати й малювати – те, заради чого жив поет. Учень 4 Забрали олівця. Папір забрали. Здається, уже гірше не бува. Краще б на горло ви мене скарали! А ви ж у мене вкрали всі слова… Учень 5 …Мовчати…Ні!...Це не моя стихія; Боротись – так боротись. До кінця! Терпіти буду. А мовчать – не вмію… О, дайте хоч огризок олівця!                                   Учень читає вірш К. Копичинської « Монолог Шевченка» Учень 6 Дивився гнівно, зболено Тарас, Проти царя пішов, проти цариці. Не мертвих, а престольних на той час, Хіба ж таке коли кому проститься? Учень 7 Страждав Шевченко у неволі, Та не скорився грізній долі. Він і в кайданах на царя Спалив обух вогнем пера! Учень 8 Моя пречиста зоре, освіти Казармову печаль хоч тимчасово. Високістю своєю освяти Моє трудне і страдне моє слово. Учень 9 Літа снігів у душу намели, У крем’янющі спресувавши плити, Напитися б гарячої смоли, Щоб кригу, кригу тільки розтопити. Ведуча. Не схаменулася Шевченкова муза, яка вже привела його до цих казематів! Звідти, з-за грат, лине на батьківщину голос митця, сповнений болем і тугою. Ні, не особисте становище хвилювало поета : невсипущими думками линув до України.   Ведучий Мов «Отче наш»   повторюю для себе Твої слова, що вийшли із-за грат. Раніше ти до мене сходив з неба, А нині завітав, неначе брат. Ведуча Лиха нам доля випала, Тарасе: За слово - тіло вмурували в мур. Тож хай слова живуть не для окраси, Нехай живуть, мов колос після бур.                               Учениця читає вірш А. Бортняка « Сльози Шевченка» Учень 10 Не малюйте Шевченка сумним! Не малюйте із поглядом грізним! Як з живим привітайтеся з ним. І читайте, читайте допізна. Учень 11 Я не раз так стрічалася з ним. Він уміє в полоні тримати. Своїм словом високо святим Він дарує уяву багату. Читає мати «Кобзаря», Читає стиха і поволі Про гайдамаків, про тополю…                                Учень читає вірш Н.Гнатюк «Читає мати «Кобзаря»» Учень 12 Давно було – іще малим Уперше плакав я над ним, Над «Кобзарем», де Залізняк, Ярема й Гонта…А козак Устав похилий із могили І в степ пішов блідий, безсилий.     Учень  13 Де безталанна Катерина Брела по полю в хуртовину, Де на чужині рядовий Солдат томився молодий. Ведучий. Безперечно, Шевченко - духовний символ України, наш великий сучасник. До нових і нових поколінь він приходить разом із усвідомленням ними дійсності. Із дитячих літ, неначе святе писання, убираємо ми в душу його полум’яні пророчі рядки. Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті, звертається до нас усіх зі своїми безсмертними думами. Ведуча Вдивляючись в поетову судьбу Із кожним роком глибше і пильніше, Я думаю : а що, коли б він був Всього лише художником, не більше? Учень 14 Домалювався б і до нагород, До визнання, бо ж хист мав величезний. Але ж за ним стояв його народ. Німі раби стояли за Шевченком. Учень  15 За них сказав. За нас усіх сказав. Сказав за всі прийдешні покоління. Його свята апостольська сльоза Пропалює чорнобильське каміння. Учень 16 Якби мовчав… Та не гнівив… Та малював…То мав би й нагороди… То був би тільки дзеркалом доби, А став душею рідного народу. Учень  17 Якби ми вчились, так, як треба, Як напоумував Тарас, То наша доля-розтелепа Вже б не зітхала б: «От халепа!» Була б удатною якраз. Звучить запис пісні «Заповіт» Т.Шевченка   Учень 18 Заповів поет нам жити «В сім’ї вольній, новій», А ще «волю окропити Ворожою кров’ю»     Учень 19 Ми кайдани розірвали, Та їх треба зняти. Але й цього ще замало, В повний зріст щоб стати. Учень 20 Хай кожен з нас подумає собі: «А що ж бо я зробив для України? Чи я горю, страждаю в боротьбі, Чи повзаю по-рабськи на колінах? Учень 21 А що ж бо я? І відкіля мій рід? Чи я не осквернив свойого роду?» Лице Тарасове на тій сумній зорі, Яка зійшла з тривог мого народу. Ведучий. Український народ свято вшановує пам’ять свого безсмертного пророка, поета. Кожного року ми відзначаємо Шевченківські дні. Линуть над світом вірші та пісні, написані Шевченком. А його величний образ постає у нових ліричних творах поетів. Звисока споглядає Тарас на свою Україну. Бо безсмертна слава народного поета – патріота. Учень 22 Ступаю там, де кожна порошина Вогненний дух поета зберегла, Де бронзою висвічує вершина Крутого, планетарного чола. Учень 23 Стоїть Шевченко на Чернечій- До неба глобусом чоло. Здушив сіряк широкі плечі – Ніяк не вивільнить крило.     Учень 24 Зійди, наш Батьку,з п’єдесталу! Розкрий народові вуста! Його так довго розпинали, Що не зійде ніяк з хреста.   Учень 25 Прости нас, Батьку, Світоче й Пророче, До тебе йдем у щирім каятті, Бо ми ж таки добра Вкраїні хочем, Бо неможливо жить у розбратті.   Учень 26 Пошли нам ,Отче,мудрості й снаги, А в душах світлі помисли нести. Прости за все, Тарасе дорогий, Пророче,Батьку, Світоче, прости!                   Учень читає напам’ять вірш «Кобзареві сліди» П. Перебийноса Заключне слово вчителя Свого національного поета Тараса Шевченка народ називає Генієм. У переддень 200-ї річниці від дня народження поета ми промовляємо найкращі слова вдячності та намагаємося глибше розкрити його талант найвищого ступеня. У чому ж феномен цього світового митця? Чому і тепер, через два століття після його смерті твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі? Актуальність Шевченка у  тому, що він порушив великі й вічні питання, але він не  дав нам відповідь на них. Кожне покоління має самостійно шукати відповіді на питання, поставлені часом. Сьогодні ми повертаємось обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка. Він приходить у наш день. Але ми повинні йти в його час. Лише так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння. Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації. Для українців усіх наступних поколінь він став потужним джерелом національної свідомості, символом України. І через двісті  вагомих літ Читаємо Шевченків «Заповіт». Соборно жито засіваймо, Соборно правду пожинаймо, Соборно волю бережімо, Соборно славу вознесімо. Соборно чужого научаймось, Соборно й свого не цураймось, Соборно думу засіваймо, Соборно Бога в серці маймо.

Шевченківський урок "Шевченко в колі сучасників"

Вечір для старшокласників

На екран проектується

портрет Шевченка у вишитому

рушнику.

Червона калина на столі, портрет Шевченка і “Кобзар” видання 1860 року прикрашають зал                   

Учасники:

Дорогі гості. Розпочинаємо наше традиційне Свято вшанування славетного імені Поета, Прозаїка, Драматурга, Академіка Академії мистецтв, Художника, Філософа, Просвітителя та Будителя Українського народу – Тараса Шевченка.

…………………...: У ці весняні березневі дні як на своїх етнічних землях, так і в діаспорі Українці урочисто вшановують славетного сина свого народу - Тараса Шевченка. За висловом Євгена Сверстюка, жоден народ не ототожнював свого поета зі своєю душею і не поєднав його зі своєю долею так, як українці. Підраховано, що на сьогодні по всій Земній кулі поету поставлено більше 600 пам’ятників. Від Львова до Вашингтона та Буенос-Айреса стоять ці свідки високої пошани і любові українців до свого Поета.

………………….: Ми хочемо сьогодні, поряд із вшануванням Тараса Шевченка, згадати і вклонитись трьом визначним українцям, імена та праця яких нами частково забуті. Тим соратникам, побратимам і друзям Шевченка, які у 19-у столітті доклали величезних зусиль, щоб наш народ із малоросів і хохлів перетворився на Українців. Йдеться про Осипа Бодянського, Пантелеймона Куліша та Миколу Костомарова.

………………...: Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

………………..: І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний “Кобзар”, написав декілька томів прозових ідраматичних творів, став Академіком Академії мистецтв. З його мистецької спадщини збереглося 835 творів живописуі графіки. Є дані про 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. (Нарис з історії “Просвіти 1993 р)

………………...: Тарас уже в ранньому дитинстві зіткнувся з тяжкою нуждою. Коли йому було всього 9 років - 20 серпня 1823року померла мама, а через півтори року 23 березня 1825 року помер тато. А сирітська доля завжди є вкрай гіркою.

Вірш “Не називаю її раєм”

Батьківська хата

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..

…………………..: Помираючи, тато Тараса розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його воля дивує надзвичайною пророчою проникливістю щодо свого сина, майбутнього генія українського народу:

– Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не потрібно, – сказав батько.– Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо.  Для нього мій спадок або нічого не значитиме, або нічого не допоможе. (В.Шевчук “З вершин і низин” ст. 140).

…………………..: Коли Шевченкові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика Енгельгарда і він поїхав з України. З осені 1828 року до початку 1831 року Тарас перебував зі своїм паном у Вільно, де відвідував лекції малювання у професора університету Рустемаса. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», що свідчить про майже професійне володіння олівцем.    

………………….: Злякавшись заворушень, які почались у Польщі, а Вільно тоді було польським містом, пан разом із своїмислугами утік до Петербурга. Шевченко всю дорогу туди пройшов напівбосий пішки.

………………...: Щоб мати дворового маляра, Енгельгардт у Петербурзі віддав його на 4 роки в науку до живописця Ширяєва.

Там Тарас уперше почав писати вірші. Влітку 1836 він познайомився зі своїми земляками — художником Сошенком,поетом Євгеном Гребінкою, письменником Григоровичем і художником Венеціановим. 25 квітня 1838 зусиллями друзів, з доброї волі знаменитого художника Брюллова та  поета Жуковського, молодого поета викупили з кріпацтва.

Про цю визначну подію далі наша розповідь.

Пан Енгельгардт запросив за свого кріпака величезну суму грошей: 2500 руб. сріблом. Для викупу Тараса з кріпацької неволі було вирішено намалювати картину і розіграти її в лотерею. Вирішили, що Брюллов для цього намалює портрет поета Жуковського. Далеко не всім відомо, що лотерея розігрувалась у царській родині. Найбільш активну роль у цьому зіграла 19-літня дочка імператора Миколи І – Велика княжна Марія Романова.

За рік до цього влітку 1837 року вона здійснила велику поїздку Україною. На Миколаївщині у Вознесенську були армійські вчення і маневри, де був присутній імператор Микола І, імператриця, цесаревич Олександр (майбутній імператор Олександр ІІ), та багато генералів. Україна вразила молоду княжну. Можливо, тому, вона із співчуттям віднеслась до долі молодого талановитого українця.

22 квітня 1838 року княжна Марія внесла 300 рублів за лотерею, на портрет Жуковського, що був намальований Карлом Брюловим. Інші білети лотереї купляли також члени імператорської родини, в тому числі і майбутній імператор Олександр та імператриця Марія Федорівна. Було зібрано 2500 рублів і за ці кошти Шевченка було викуплено.

Пізніше,коли Велика княжна Марія стала президентом Імператорської Академії мистецтв, вона ще раз допомогла Шевченкові визволитись із заслання у 1857 році.

 (Репліка ведучого):Виникає запитання, чому портрет поета Жуковського так дружно викупляла імператорська родина. Причина була наступною: В 1814 г Жуковський написав вірш "Послание императору Александру", який назавжди вирішив його судьбу. Імператриця Марія Федорівна запросила поета в Петербург. І з 1817 по 1841рік, він був вихователем спадкоємця престолу Олександра. (На екрані –ілюстрації до сюжету про викуп Шевченка з неволі)

……………………….: Почалось недовге вільне життя поета. Він учиться в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюлова, пише свої перші вірші, які через три роки увійшли до його першої поетичної збірки, яку було названо “Кобзар”. Уривок з поеми "Гайдамаки” із “Кобзаря” 

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

Базари, де військо, як море червоне,

Перед бунчуками, бувало, горить,

А ясновельможний, на воронім коні,

Блисне булавою — море закипить...

Закипить, і розлилося

Степами, ярами;

Лихо мліє перед ними...

А за козаками...

Та що й казать? Минулося…

……………………...: За час навчання в Академії Тараса тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури та живописні твори. Про тогочасного Шевченка, на основі спогадів сучасника – розповідь:

(На екрані показують портрети молодого Шевченка).

Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: «…молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по козацькому , але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеликих очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах – зосередження. При першій зустрічі з ним у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватий, сухий, хоч і простий, приступний.

До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі. Зате, коли пізнавав чоловіка і відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем.

Помітними рисами характеру була доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду і несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан – тоді він міг бути і  несамовитий. З бідними ділився останнім».(В.Шевчук “З вершин і низин” ст. 191).

…………………………...: З тодішніх листів та поезій молодого Шевченка видно тяжку тугу за Україною. І, як другий бік медалі, - відразу до всього петербурзького. Чужа йому навіть тутешня їжа: у лютому 1843 року він жартома докоряє Кухаренкові за те, що той написав йому про вареники:

…………………………..: ”Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділі зо три снилась”. Дошкуляє північний клімат: “Ми пропадаємо в оцьому проклятущому Петері, щоб він замерз навіки...”, - жаліється Шевченко. В листі до Тарновського в січні того ж року пише: “А я... чорт-зна що не то роблю, що не то сновигаю по оцему чортовому болотові, та згадую нашу Україну...”.

………………………….: Особливої гостроти набуває проблема мови. У одному з листів від 15 грудня 1839 року до брата Микити пише: ”Будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу не по московському, а по нашому”. Аргументуючи своє прохання писати до нього тільки українською, Шевченко наводить куплет з поезії “Думка”:

Бо москалі чужі люде,

Тяжко з ними жити,

Немає з ким поплакати,

Ні поговорити.

А в посланні “До Основ’яненка” зазначає :

А до того – Московщина,

Кругом чужі люде.

...Тяжко, батьку,

Жити з ворогами.

………………………….: Шевченко впродовж усього дорослого життя мріяв одружитися, створити сім’ю, виховати дітей. Та не судилося йому пізнати простого людського щастя.

………………………….: Про історію нещасливого кохання Шевченка розпочинається вистава.

(Продовження сценарію після закінчення вистави)

………………………...: Тарас Шевченко любив і знав історію рідного краю. Багато своїх віршів поет присвятив різним історичним подіям: козацькій добі, Гайдамаччині, Коліївщині. Послухаємо один з них. Вірш Тараса Шевченка “Розрита могила”…

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,—

Панувала... Ой Богдане!'

Нерозумний сину!

ІІодивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку!........

………………………….: Знання про події минулого Тарас черпав із доступних йому першоджерел, критичний, добросовісний та кропіткий аналіз яких відкривав йому шлях до істини. Про одного з тих, кому Шевченко завдячував доступ до історичних першоджерел наш наступний сюжет.

………………………...: Важливим тогочасним джерелом пізнання старовини було дослідження літописів доби Київської Русі, козацьких літописів Величка та Граб’янки, а особливо літопису Самовидця. Цінність цього літопису визначається тим, що він містить повідомлення про події, що практично не збереглися в жодних інших письмових джерелах доби Козацької держави. Чи то йдеться про початки національно-визвольної революції під проводом Богдана Хмельницького, чи про трагедію Руїни, чи про роки гетьманування Самойловича та Мазепи — скрізь анонімний автор веде свій виклад чіткою мовою, позбавленою книжних прикрас. Тому, за свідченнями сучасників, Самовидців літопис цінували, та використовували у своїй творчості, як Тарас Шевченко, так і інші визначні українці: Максимович, Франко, Яворницький, Костомаров.

……………………….: Спочатку цей твір поширювався у рукописних копіях – списках. Своєрідним рубежем для твору Самовидця став 1840 рік, коли один із списків опинився в руках майбутнього класика української літератури Пантелеймона Куліша. Молодий 21-літній Куліш зразу помітив історичну та літературну цінність літопису, захопився стилем викладу і поглядами автора й почав популяризувати документ, докладаючи зусиль до розшуку його нових списків.

………………………: Літопис Самовидця є документ унікальний. Охоплюючи 54неймовірно драматичні роки української історії, з 1648 по 1702 й, він доносить до нас правду про Хмельниччину, Руїну, про найскладніші суспільно політичні конфлікти XVII століття. І немає жодного перебільшення в словах Куліша, який вважав, що цей документ «не має нічого рівного собі серед українських першоджерел”

……………………….: Вперше Літопис Самовидця опублікувавлише в 1846 році відомий український культурний діяч, письменник, публіцист та історик, друг Шевченка Осип Бодянськийпід назвою: «Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого …».

(На екрані показують ілюстрації до цього сюжету):

………………………: До речі у 2008 році виповнилось 200 років з дня народження Бодянського.Будучи професором-славістом

Московського університету він, починаючи з 40-х років XIX століття, систематично друкує матеріали з історії України.

Бодянський "був одним з тих багатьох українців, яких охоче приймала до себе і добре платила Москва". Про них Іван Огієнко висловився так: "В далеку Московію", перейшло багато людей, що придбали там слави і собі, і своїй Україні. Земляки наші понесли культуру свою на далеку північ, збудили її од віковічного дрімання і заклали там міцні підвалини нової культури". Сюди відносимо, окім Бодянського, і Феофана Прокоповича і Гоголя і Костомарова і десятки інших учених, письменників, музикантів, яких Росія з мовчазної згоди України присвоїла собі, як, до речі, професуру Києво-Могилянської академії, що стали основоположниками вищої освіти у Росії.

………………………….: Бодянський причетний до опублікування ще однієї визначної книги, якою зачитувався Тарас Шевченко. Це анонімна історіографія під назвою "Исторія Русовь или Малой России", видана у 1846 році. У цій книзі вперше була чітко окреслена концепція України як самостійної держави, що дала підстави дослідникам назвати "Історію Русов" "вічною книгою незалежності українського народу", книгою, якій нема аналогів не тільки в історії України, а й у світі, книгою, на якій виховувалися десятки поколінь українців у національній свідомості, у свідомості своєї історичної гідності та пошани, до свого минулого. "Історія Русов" стала підручником патріотизму, вихователем національної гідності і честі.

………………………...: Інтригуючою є загадка авторства «Історії Русов». Дослідники називали різноманітні прізвища: Григорія Полетики, його сина Василя, Олександра Безбородька (освічений вельможа часів Катерини II)... Крім цього, згадувались прізвища князя Миколи Рєпніна, козацького сотника Архипа Худорби. Пушкін вважав автором «Історії» архієпископа Георгія Кониського. Журналіст Тарас Дишкант вважає, що автором «Історії Русов» був поет Василь Капніст.

………………………….: Осип Бодянський зібрав і опублікував біля восьми тисяч українських пісень і півтори тисячі прислів'їв. Він був близький

знайомий історика Максимовича, письменників Гоголя, Куліша, чеського історика й лінгвіста Шафарика. Завдяки Бодянському літературна і наукова громадськість могла ознайомитися з працями інших слов’янських письменників та вчених, які він публікував у виданнях при Московському університеті.

………………………….: Познайомившись з О.Бодянським, Т.Шевченко не міг поминути нагоди почерпнути в нього ширші відомості про чеський народ, його історію. Тим більше, що саме тоді чеські будителі найплідніше працювали в галузі слов'янознавства, порушували ідею єдності слов'янських народів. Одному з них, Шафарикові, поет і написав посвяту до поеми, в якій прозвучав заклик, "Щоб усі слов'яни стали добрими братами".

……………………….: Велика заслуга Бодянського також і в публікації матеріалів Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, створеної 1843 року при Київському університеті. Членами комісії зокрема були відомі українці Куліш, Костомаров, Шевченко та ін., які мали глибоке переконання, що історичні документи є національним скарбом. "

……………………...: За умов русифікаторської політики царизму, спрямованої не тільки на ліквідацію будь-якої автономії суспільно-політичного життя України, а й усього того, що могло свідчити про розвиток культури українського народу, члени товариства вважали своїм громадянським обов'язком за допомогою виданих літописів та архівних джерел ознайомити громадськість з історією своєї батьківщини, показати не тільки боротьбу свого народу проти національного поневолення, а і його внесок у розвиток світової культури”.

……………………….: Кожний із членів комісії мав окреме завдання: Завдання Шевченка полягало в адекватному змалюванні пам'яток старовини. За відсутності фотографії це був єдиний спосіб фіксації старожитностей. Шевченко залишив низку робіт за матеріалами пам'яток Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, тощо.

(Показуються  слайди картин Шевченка)   

Пісня на слова Т.Шевченка ”Якби мені черевички”

……………………..: Наступна історична розвідка

……………………...: Готуючи у 1925 році до друку свою збірку сонетів «Друга камена», відомий український поет і перекладач Микола Зеров (роки життя 1890-1937) записав елегантним почерком сонет «Куліш»

Сонет «Куліш»

Давно в труні Тарас і Костомара,

Грабовський чемний, лагідний Плетньов;

Сивіє розум і холоне кров;

Літа минулі, мов бліда примара.

Та він працює. Феніксом з пожару

Мотронівка народжується знов;

Завзяттям віє від його промов

І в очах відблиск молодого жару.

Він боре тупість і муругу лінь;

В Європі хоче ставити курінь,

Над творами культурників п'яніє.

І днів старечих тягота — легка,

І навіть в смертних муках агонії

В повітрі пише ще його рука.

Дума Куліша «Кумейки»

Нехай знають на всім світі,

Як ми погибали

І, гинучи, свою правду

Кров'ю записали.

Записали — прочитають

Неписьменні люде,

Що до суду із шляхетством

Згоди в нас не буде.

Поки Рось зоветься Россю,

Дніпро в море ллється,

Поти серце українське

З панським не зживеться.

………………………...: Сьогодні не кожному зрозуміла ця закодована в образах життєва доля видатного українського письменника, історика, критика, публіциста, етнографа, мовознавця, культурного діяча Пантелеймона Куліша - соратника Шевченка, але в 20-і роки його ім'я було популярним. Так, у збірнику «Революційні поезії», виданому в Харкові у 1920 році з метою прилучення українського читача до національної поетичної скарбниці, поряд із поезіями Котляревського і Шевченка, Гребінки, Грабовського та Івана Франка вміщена дума Куліша «Кумейки».

………………………….: Сьогоднішній читач може подивуватися з того, що в сонеті «Куліш» Микола Зеров, високоосвічений вчений і блискучий стиліст, тонкий цінитель поетичної форми дозволив собі задля рими до слова «примара» - деформувати прізвище відомого історика Миколи Костомарова. Не поспішаймо з такими присудами. Зеров був великим знавцем життя і творчості Пантелеймона Куліша і не раз зустрічав у його листах дружнє «Костомара».

………………………..: Так, у листі до Шевченка від 1 лютого 1858 року читаємо: «Що за добро було б, якби нас Господь докупи звів, да якби ми пожили по-сусідськи хоть один рік, да й Костомарудо себе приманили. Порозумнішали б усі троє! Що ж, коли йдемо різно трьома шляхами!» Трійця — Шевченко, Костомаров і Куліш — була духовним осердям заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського братства, участь у якому так драматично позначилася на їхніх долях.

(На екрані ілюстрації до цього сюжету)

…………………..: Народився Панько Куліш — так він згодом буде підписуватися — 7 серпня 1819 року в містечку Воронeжі Глухівського повіту, Чернігівської губернії. Був дитиною заможного хлібороба і дочки козацького сотника.

Змалечку на хуторі під Воронeжем він наслухався казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мама. «Духовна мама» — сусідка Уляна Мужиловська, пригорнула Куліша до книжної мудрості, виховала благородні почуття і наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії.
 

…………………….: Із кінця 30-х років Куліш слухає лекції у Київському університеті. Потім дістає місце викладача в Луцькому дворянському училищі. Пише історичний роман «Михайло Чарнышенко», віршовану історичну хроніку «Україна». Молодий письменник згодом працює в Києві, в Рівному, а коли журнал «Современник» починає друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», ректор Петербурзького університету Плетньов запрошує його до російської столиці на посаду вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету.

 

…………………...: Через два роки Петербурзька Академія наук посилає Куліша у відрядження в західнослов'янський край для вивчення слов'янських мов, історії та культури. Той вирушає за кордон зі своєю вісімнадцятилітньою дружиною Олександрою Білозерською, з якою він узяв шлюб 22 січня 1847 року. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Куліша - Тарас Шевченко.

………………...: Не довго тривала ця щаслива подорож. У Варшаві Куліша заарештовують як члена Кирило - Мефодіївського братства. Відправляють до Петербурга, три місяці допитують. Довести його участь у таємнійорганізації не можуть, та висновок царської жандармерії чіткий: «Учителя 5-ої гімназії Куліша, який хоча й не належавдо товариства, але був у дружніх зв'язках із усіма його учасниками і сам виношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих ним творах багато двозначних місць, які могли вселяти вмалоросів думки про право їх на окреме існування від імперії,— заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці іпотім відправити на службу у Вологду...».

…………………..: Згодом, завдяки клопотанням вірної дружини, Куліш повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися не має права. Та це його не зупиняє. Під криптонімом «Николай М.» він друкує в «Современнику» російські повісті і «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя». На Полтавщині, де Куліш замірявся завести власний хутір, він знайомиться із матір'ю творця «Тараса Бульби». Це  спонукало його до підготовки шеститомного зібрання творів і листів Миколи Гоголя.

………………….: Найбільшим своїм творчим успіхом Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси». З'явилися вони в Петербурзі в 1856—1857 рр. у двох томах і викликали подив та захоплення. «Записки о Южной Руси» друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам'ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни»,— писав один із сучасників. Написана збірка «кулешівкою» — придуманим П. Кулішем першим українським фонетичним правописом, яким згодом було надруковано «Кобзар» 1860 року.

………………...: Куліш дружить з польською інтелігенцією і галицькими українцями, часто буває у Львові... Дуже багато пише. Його твори у повному обсязі не видані і по сьогодні. Найповнішим є видання його творів у Львові (1908—1910).

………………..: На Україні наприкінці 20-х років співробітниками Інституту Тараса Шевченка була розпочата підготовка 25-ти томного видання, але з них з'явилося лише три — 1-й, 3-й і 6-й — томи (1930—1931). І до 1969 року — майже повне мовчання. Точніше, навпаки, розвінчування Куліша — «буржуазного націоналіста», «ворога Шевченка». Потім скромний однотомник у видавництві «Дніпро» (1969) та «Поезії» у серії «Бібліотека поета» (1970).__

……………….: Пантелеймон Куліш глибоко усвідомлював значення свого словотворчого подвижництва, вірив, що слово має велику силу і в майбутньому розів'ється в могутнє дерево національної культури.

Слово нам верне і силу давнезну, і волю,

І не один в нас лавровий вінець обів'є круг чола.

Пішов Пантелеймон Куліш із життя 14 лютого 1897 року. Сторіччя з дня його смерті пройшло в Україні непоміченим.

(Репліка ведучого) Мабуть не всім відомо, що Пантелеймон Куліш був добрим приятелем відомого  українського вченого Івана Пулюя.  Про свою дружбу з Кулішем він описав у невеличкій книжечці “Нові  і перемінні зьвізди”, яка була  видана у Відні в 1905 році. Перша її частина – це астрономічний трактат, а друга – спогади про Куліша та його дружину письменницю Ганну  Барвінок. На їхньому хуторі  Мотронівка любив відпочивати Іван  Пулюй – український вчений-фізик,  який відкрив промені, що носять  назву рентгенівські.

Сьогодні ми згадуємо Тараса Григоровича Шевченка та його соратників. Підсумовуючи історію життя і творчості шанованої постаті Великого Кобзаря, можна сказати, що Тарас Григорович Шевченко був сином мужика i став володарем у царствi духу. Вiн був крiпаком i став велетнем у царствi людської культури. Вiн був самоуком i вказав новi, свiтлi i вiльнi шляхи професорам i книжним ученим.

"Я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!"

/ Т. Шевченко /

Найкращий i найцiннiший скарб доля дала йому лише по смертi: невмирущу славу i всерозквiтаючу радiсть, яку в мiльйонiв людських сердець ще наново збуджуватимуть його твори.

Образ неньки України - це найсильнiший i найдраматичнiший образ творчостi Тараса Шевченка. Так, у поезiї "Стоїть в селi Суботовi" Україна - i вiчна сирота, i вiйськова мiць, що "ляха задавила", це "домовина", в якiй похована воля українцiв; це та країна, яка "встане i розвiє тьму неволi".

Заслання, каземати, вiйськова муштра пригнiчували Шевченка, але не зломили його волi. Ще бiльшою стає його любов до України, ще гнiтючiшим - сум за нею. Особливо часто згадував "свою матiр Україну" поет у неволi. Шевченко засудив царизм за злочини та грабунок чужоземцем колись вiльних українських земель.

Надзвичайно хвилює поета доля української мови, якої сам нiколи не вiдрiкався, а оспiвував її мелодiйнiсть, поетичнiсть. Вiн засуджував тих "патрiотiв", якi схилилися перед iноземним:

У чужому краю

Не шукайте, не найдете

Того, що немає

I на небi, а не тiльки

На чужому полi

В своїй хатi своя й правда,

I сила, i воля...

Образ України у Шевченка - це образи тихого свiту, свiту зорi .

Образ України у творах Шевченка зявляється не лише тодi, коли автор називає її iмя, а й тодi, коли у його поезiях з′являються нашi нацiональнi символи: тополя, калина, ясен, верба, барвiнок...

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марне зеленiє,

Кругом поле, як те море

Широке, синiє.

Це i є Україна зi своїми зоряними ночами i рожевими свiтанками. I не випадково Шевченко називає її раєм. Це краса, яку треба оберiгати, любити:

Садок вишневий коло хати,

Хрущi над вишнями гудуть...

Плугатарi з плугами йдуть,

Спiвають iдучи дiвчата,

А матерi вечерять ждуть.

I ми з вами мусимо запам′ятати слова поета, де вiн говорить про любов до своєї країни:

Свою Україну любiть,

Любiть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть

 

 

 

 

 

Літературна кав'ярня

"Слова в вірші – і рай в душі".

 

Мета: поглибити учнівські знання з теорії літератури, ідейно-художнього аналізу поетичного твору, удосконалювати вміння виразного читання; розвивати поетичне мислення, образну уяву; виховувати любов до художнього слова та до рідної природи.

 

( Прибраний зал, столики, на дошці великий плакат з акровіршем, кожен рядок в якому закритий смужками паперу.  У кожного гостя на столику запрошення.)

 

1. «Привітання від кав’ярні»

Член літературної студії читає поезію-привітання.

Ведучий. Шановні гості, ми раді вас вітати у цьому святковому приміщенні. Сьогодні чергове засідання літературної студії. Я -- керівник студії, а в ній присутні всі початківці юні поети і, звичайно, незамінний, але невидимий почесний член студії – Муза.   І вона довірила нам озвучити свої думки, мрії, сподівання. Господарі готові, гості запрошені, можемо розпочинати.

 Але щоб раціонально використати час, ми з вами разом будемо вчитися поєднувати працю з відпочинком. Тож почнемо  навчання, працю, відпочинок і просто свято душі. І будемо щасливі, якщо зуміємо пережити маленький окрайчик раю у цій затишній хатині.

Я думаю, що всім гостям цікаво довідатись, куди ж їх запрошено і чим займаються юні дарування. А щоб розгадати цю таємницю, прошу вашої допомоги.

 2. « Не складай, а відгадай»

          У кожного на столі є «Запрошення», щоб розкрити зміст його, потрібно вам взяти участь у першому конкурсі.

         Я зачитуватиму поетичні рядки, а ви повинні підставити слова-рими на місці пропущених останніх слів. На кожній смужці в «Запрошенні» ви знайдете ці слова, назвете їх і почергово відриватимете смужку з прикритого рядка. Коли буде повністю відкритий зміст запрошення, прочитаєте акровірш, і з перших літер кожного рядка складете назву приміщення, де ми сьогодні проведемо засідання літературної студії.

                                                    

Завдання 

1.     Заглядає у віконце

             До дітей ласкаве …        (сонце)

 2.     Ніч постукала в вікно,

          Сон прийшов уже …      (давно)

 

         3. Продзвенів шкільний дзвінок,

             Починається  …              (урок)

 4.     Прилетів під дах

         Перелітний …                 (птах)

 5.     Зеленіюча, ясна

               В гості йде до нас …       (весна)

6.     Не зривайте квіти,

              Бо зів’яне  …                      (літо)

 

7.     Осінь, осінь жовтокрила

         Золотом дерева …            (вкрила)

 8.     Краплі б’ються по вікні,

               Щось нашіптують …        (мені)

9.     Сонця зайчики іскристі

              Зупинилися на …               (листі)

 

10.    Налякалась порошина,

               Бо проїхала  …                   (машина)

 

11.     Щоб здійнятися у небо,

          У літак нам сісти …           (треба)

 

12.        Кораблям вітрила,

                   А літакам …                        (крила)

 13.        Зайчик біленький,

                Хвостик …                          (маленький)

 

     14.     Білий сніг, білий сніг

              Все порипував з-під …      (ніг)

15.   Неспокійна синя річка

              Постелилася, як …            (стрічка)

16.   Під кущами біля тину

             Гірко плакала …               (дитина)

     17.  Із далеких, із доріг

            Гість ступив на наш …          (поріг)

     18.  Діти грядочку стоптали:

           - А чи можна, - не…          (спитали)

Акровірш

   Лиш слова єдині

І живуть в людині.

   Тільки слово встане,

Ехо не дістане.

Разом, наче квіти,

А окремо - діти.

Та велика сила

У словах засіла.

Розгорнемо звуки,

Наберемо в руки,

А відкрий їм душу -

Камінь в серці зрушать.

Аж до неба злинуть

Вічні, як перлини,

Ясним щирим словом

Рідна колискова.

Нам би вчитись більше,

Як  складати вірші.

       Я думаю, що тепер легко прочитати, де ми проведемо наступну годину і працюватимемо зі словами, вірніше, намагатимемося створити мозаїку слів.

 Літературна кав’ярня відкрита для гостей.

Шановні гості, відкриваємо «Літературне меню» і познайомимося з програмою-меню, яка складена на сьогоднішній день.

                       Літературне меню

 

        1.  Привітання від кав’ярні. (поезія)

2.       Не складай, а відгадай.(підбери риму)

3.       Розминка для відпочинку. (поезії читають учні)

4.       Приправа до кави. (конкурс 2)

5.       Нотне тісто від солістів. (фонограма пісні)

6.       Смішок до пампушок. (інсценізація усмішки)

7.       Вправи до страви. (конкурс 3)

8.       Вісточка до тістечка. (учні читають свої вірші)

9.       До роботи стали ноти. (пісня)

10. Є програма - є реклама.

11. Новинки від Алінки. (казка)

12. Компліменти від клієнтів. (слово гостям)

13. Тісто прісне – гарна пісня.

14.      Віршок на посошок. ( вірші)

15.      Без вина – смішна ціна. (оцінювання)

16.      Сюрпризи до епікризу. ( подарунок гостям)

І третім пунктом у меню є  «Розминка для відпочинку».

Сьогодні ми з членами студії вирішили організувати засідання, на якому звучатимуть власні поезії, і не звертатимемось  до багатого досвіду класиків української літератури. Це для того, щоб більше розкрити наші шкільні таланти та дати належну оцінку творчості юних дарувань.

     Тому візьмемо за основу вірші Музи, що нашептала мені цікаві мозаїчні вислови, які ми з дітьми спільно упорядкували в збірку «Люблю, надіюсь, вірю і живу ». Чому саме ці поезії ми обрали?

     Та, мабуть, тому, щоб змогли зараз порівняти і оцінити, чи вдалося мені, як керівнику літературної студії, чогось навчити своїх вихованців на засіданнях.

Щоб розігріти нашу уяву, мислення, увагу для початку кожен з членів кав’ярні продекламує один із віршів  цієї збірки.

Отже, почнемо поетичну розминку.

 1. «Моя Вкраїно!»

       2. «Ясний дощ»                                                                                                                                   3. «Пора щастя»

4. «Чарівниця»

5. «І знову дощ»

6. «Щастя»

7. «Господар?»

8. «Троянди»

9. «Порада мамина»

10. «Мій …»

Четверним пунктом у меню «Приправа до кави»

А щоб смачнішою вона була, готуємось приправляти та розкладати всі складники в правильному порядку.

     Отже, роздаю вам карточки, на яких вписано хаотично слова в кожному рядку і потрібно їх розкласти в певному порядку, щоб ці рядки були римовані.

     Слова, які мають бути в кінці рядка і римуватися, підкреслені.

     Роздаю вам завдання. Правильно виконавши це завдання, отримаєте цікаву поезію.

 Листопад

клена листя постелилось

біля ніг, ніг біля …

зелених своїх барв серпень

вберіг не, не вберіг …

золота фарбами бризнув

листопад, листопад

цій гами казці нові дав

свій на лад, на свій лад

 

Листопад

Постелилось листя клена

Біля ніг, біля ніг…

Серпень барв своїх зелених

Не вберіг, не вберіг…

Бризнув золота фарбами

Листопад, листопад …

Дав цій казці нові гами

На свій лад, на свій лад.

 

Понад крайчиком долі

 крайчиком долі понад

ходила мати

полю по розшитому

водила хрестик

та Господню смиренно

приймала волю

на безодні і білій

вишивала сум

повкладала рушники

рівно, доладно

і встала відпочила…

незграбна, квола

долі окрайчиком над

співала мати

болю хрестики чорні

сховала серці в

 

 

Понад крайчиком долі

Понад крайчиком долі

Мати ходила,

По розшитому полю

Хрестик водила

Та смиренно Господню

Волю приймала,

І на білій безодні

Сум вишивала.

Рушники повкладала

Рівно, доладно…

Відпочила…І встала

Квола, незграбна …

Над окрайчиком долі

Мати співала,

Чорні хрестики болю

В серці сховала.

 

У тих серпневих вечорів

вечорів у тих серпневих

зорі роси відбирали все

неба горів золотом край

сопілки і солов’ї в грали

виднокіл і засвітився

лавина , немов і зорепад

розділивсь і навпіл місяць

згубивши в половину траві.

 

У тих серпневих вечорів 

У тих серпневих вечорів

Все роси зорі відбирали,

Край неба золотом горів.

І солов’ї в сопілки грали,

І засвітився виднокіл,

І зорепад-немов лавина,

І місяць розділивсь навпіл,

В траві згубивши половину.

(Любов Пушко)

     

«Нотне тісто від солістів»

Під музичне привітання  подаєм смачне снідання

А зараз, як і в кожній кав’ярні, звучить ніжна мелодія і слова пісні. (муз. і слова випускниці школи Марічки  Сеньковської)

 

«Смішок до пампушок»

     Пити каву веселіше

Під смішний, цікавий віршик.

А тепер весела хвилинка. Пропонуємо до вашої уваги інсценізацію усмішки.

 «Вправи до справи»

А зараз знову поетичне завдання. На картках в рядках віршів пропущено слова. Вам необхідно підібрати потрібні за змістом слова в переносному значенні, якщо сказати літературною мовою,  тропи,  або художні засоби.

Пригадаємо, які художні засоби найчастіше використовують у поезіях.

Офіціанти кав’ярні  роздають картки. Отже, працюємо.

 

Барвисте літо

Під вікном (яке?) літо  (барвисте)

(що робило?) пензлем квіти, (фарбувало)

(що робило?) у водичці, (умивалось)

Заблукало (де?) у (травичці).

(яке?) й (яке?) сонце (золоте, веселе)

Несла хмарка у (чому?) (долоньці).

А в дворі (який?) горобчик (малий)

Витанцьовував, як (хто?) (хлопчик).

 

Прийшла весна

Прийшла весна (яка?) (зеленокоса)

У царство птахів стоголосих.

І сонце пестило (що?) (листочки),

(яку?) сад вдягнув сорочку, (квітчасту)

В струмку вмивалось (яке?) сонце ,(ясне)

Промінчик (що зробив?) у віконце, (стукнув)

Вгорі (яка?) хмарина (налякана)

Заплакала, немов (хто?) (дитина).

Лихо

Знов дзвіночок (що робить?) тихо: (плаче)

-В (де?) трапилося лихо, (школі)

(що зробили?) коридори, (спорожніли)

Не (що роблять?) підбори, (постукують)

Не спішать у (куди?) діти, (класи)

Бо покликало їх (хто?) (літо).

                                       (Любов Пушко) 

 «Вісточка до тістечка»

От і наступив час продемонструвати, чого навчилися члени студії на таких заняттях, і ознайомити присутніх із власними поезіями.

Члени студії читають свої поезії.

 «До роботи стали ноти». І знову звучить пісня.

 «Є програма  -  є реклама»

Складанка дитячих поезій і малюнків «Первоцвіт»

Ця незвична  складанка -

для студійців ладанка.

В ній багато щирих слів,

І малюнків, і віршів.

 

  «Новинки від Алінки»

        (Казочка …)

 

«Компліменти від клієнтів»

Слово гостям, запрошеним, хто теж любить віршувати, щоб сказати щось повчальне або прочитати цікаву поезію.

«Тісто прісне - гарна пісня»

        (звучить пісня від студійців)

 «Віршок на посошок»

            Дякую вам за активну участь у засіданні. З нагоди приходу весни, Дня жінки та Шевченківських свят наша Муза дарує вам кілька поезій для душі.

      (власні вірші)

  «Без вина смішна ціна»

 От і підійшло до кінця засідання членів студії у цій шкільній літературній кав’ярні.

А тому настала мить глянути до меню знову. Кожна  складова меню має ціну. Але  так як ми люди творчі, математики добре не знаємо, економістів серед нас немає, тому велике прохання до гостей оцінити …

Отже, після кожного пункту літературного меню є мішечок, в який потрібно внести свою ціну.

Найвища ціна – червоний квадрат.

Помірна ціна – жовтий квадрат.

Найнижча ціна – синій квадрат.

 «Сюрпризи до епікризу»

А тепер кожному гостю на прощання вручаємо літературний сюрприз від  господині Музи (малюнки фруктів з цікавою поезією)